Відомо, що до 1939 року село входило до складу Польської держави і називалося Дубоя. Тут проживали українці, євреї,  поляки. У селі була початкова школа, яка знаходилася на місці сучасної. Навчання здійснювало двоє молодих вчителів (імен старожили не пам'ятають). Навчання велося польською мовою, а кожної п'ятниці приїздив священик. Він проводив заняття тільки з дітьми українців. У сусідньому селі Хиночі був ксьонз, він проводив заняття з поляками. Школа була ще й в урочищі Гута. Молоді вчителі їздили на роботу і туди.

Село було поділене на хутори, де господарювали троє панів. За Лугом проживала Ясна пані (так називали її в селі). Вона мала великий будинок, обсаджений гарними кущами, в будинку працювала прислуга. Ці пани були багаті, бо володіли великим лісовим масивом, що простягався аж до сіл Воронки і Луке, Дібрівськ і далі. Пани виписували людям ліс (у них на Гуті стояла контора, був управляючий) люди купували квитки на збір ягід і зела. Пані їздила верхи на коні, мала пишне вогняне волосся. Пан приїздив дуже рідко, тому що був зайнятий справами у Варшаві.

В урочищі Крушині жив другий пан - Шишкін. У нього було три сини: Микола, Михайло, Андрій. Біля Кринички (інше урочище),поселилися поляки (в селі їх називали мазури). Шишкін жив трохи далі, в лісі. Там була і «його контора. Мазури працювали в нього на землі, хоча Шишкін і не був такий багатий як Ясна пані. В урочищі Згіщ жив третій пан. Він мав землю в урочищі Хотуні. Земля була скудна, не давала йому добрих прибутків, а тому він був бідний. Прислуги в нього не було, батраків теж. Через деякий час пан помер і пані переїздить жити в село. На території сучасного лісництва вона побудувала великий дерев'яний будинок, де проживала до 1939 року. Коли вона виїхала, то в цьому будинку проживала жителька с. Дубоя, прислуга пані. Лише недавно цей будинок розібрали, бо він був в аварійному стані. Поляки покинули Дубою у 1939 році в зв'язку з об'єднанням Західної України з Радянською Україною.

Ріка часу невпинно несе свої бурхливі води до океану вічності, залишаючи на своєму шляху острівці історичних подій, що супроводжують людство на всіх етапах його розвитку. Серед великої кількості островів досить помітним в історії України є той, що стосується періоду Другої світової війни, зокрема партизанського руху. Не обійшла війна стороною і наше село. Вже в перші дні війни десятки наших односельчан стали в солдатський стрій, але не кожному з них судилося дожити до Великої Перемоги. Так, 11 чоловік пропали безвісти, а багато поховано за межами України. Після важких воєнних доріг повернулись додому Міхеєв Віктор Прокопович, Міхеєв Соловей Єлисейович, Макарчук Талимон Іванович. Вони розповідають про ті страшні часи молоді, дітям. Бо, як говорять в народі, хто не знає свого минулого приречений пережити його вдруге.

В 1967 році страшна подія сколихнула село. В розпал польових робіт, коли вдома залишалися тільки діти, сталася пожежа, від якої багато жителів залишились без даху над головою. Але і це випробування не зламало сили духу наших односельчан. Знову розпочали будівництво нових будинків, і в цьому ж році, на честь 50-річчя Великого Жовтня, розпочали будівництво школи.

Це для нас історія, про яку ми можемо дізнатися з книг та засобів масової інформації.

Але виявляється, що історія ще жива бо залишилися ще свідки цих подій. І як цікаво нам було слухати правдиві розповіді баби Павліни про її дитячі та юнацькі роки, які припали на роки лихоліть. Борисюк Павліна  Іллівна, вважається інвалідом війни. Ось яку історію вона нам розповіла.

        «…Ще маленькою я ходила до польської школи, де обов’язково навчали «закону божому», але на польській мові. Учитель строго дотримувався, щоб у класі була дисципліна, а то і наказував різкою або палкою. Потім прийшов «німець». Німці встановлювали свої порядки і так само відкривали свої школи. Тож і німецьку я трохи вчила.

         А коли бомбили село, то та бомба розірвалася коло  нашої хати і мене поранило. Як я вижила в ті  часи, одному Богу відомо. Отак і мучуся  з тих пір і по сьогодні. Не дай Боже , дєтки, вам таке бачити…».

Учитель! Слово ж яке!... Учитель! Легко сказати! Нашій країні, де вчиться кожна дитина, вчитель - це перша людина. Майбутнє наших дітей, нашого народу - в руках учителя, в його золотім серці. Треба б, побачивши його на вулиці, за 50 метрів шапку скидати з поваги до нього. Людство одвічно клопочеться тим, як краще поставити на ноги своїх дітей, турбується, щоб вони вийшли в люди, освоїли необхідну суму знань, засвоїли морально-етичні закони свого часу, а то й проглянули вперед, пішли далі своїх батьків. У кожної людини, хоч би хто вона була, є вчитель. І в того вчителя так само є вчитель. Ніхто й ніде не ставав сам по собі вченим, мудрецем, художником.

Для степангородських діток у 1956 році першою наставницею стала Єфросиня Михайленко. Пізніше директором був Шкалиберда Василь, а з 1965 по 1967р. директором школи була шанована всьому селі наставниця  Бутенко Віра Карпівна. На цей час у школі працювали 12 вчителів.

Надалі директорами школи були:

-         Купчишин Борис Пилипович (1967-1969рр.);

-         Жук Іван Миколайович (1969-1971рр.);

-         Мельник Лідія Яківна (в.о. 1971р.);

-         Шпильовий Анатолій Володимирович (1871-1981рр.);

-         Антончик Анатолій Іванович (1981-1988рр.);

-         Міхеєва Раїса Василівна (1988-2001рр.);

-         Крук Надія Миколаївна (2001-2003рр.);

-         Міхеєва Галина Адамівна (2003-2005рр.);

-         Михеєва Тетяна Станіславівна (2005-2007 рр..);

-         Левечко Анастасія Іванівна (2007-2008 рр.);

-         Міхеєва Галина Іванівна ( з 2008 р.).

З 1964 року в нашій школі працювали і працюють такі вчителі:

Римарева О.Г., Ошурко М.С., Бобрик М.К., Матюх Н.Є., Блищик Є.Б., Сербін З.Є., Крук.П.П., Чернюк Н.У., Горайко Л.Г., Левечко І.Ф., Аврук Л.С., Рижа Л.Л., Яцишина О.Я., Зотова С.С., Ярошенко  Л.І.,     Коломієць  К.,     Гутник  Н.Я.,     Димареві  О.Г., Валюшко О.А., Кедрук М.Й., Шпильова В.С., Кречко Г.Я., Коваль В.С., Шуриберко М.І., Чудинович Л.М., Ярощук З.М., Андрощук Г.Л., Мамчин Р.І., Міхеєв М.М., Нагорна Г.І., Ільчишина Г.В., Прийомська Л.С., Крисюк Л.Д., Островська Р.В., Домінська Н.В., Левечко Т.А., Бірюк С.В., Марчук Г.Ф., Макарчук М.П., Базака Л.О., Слимак Л.Ф., Борбич Т.С., Стріла Р.І., Мікуліч Т.П., Мельникович Н.І., Міхеєва Р.В., Крук Н.М., Осмолович Г.Ф., Антончик Г.О., Міхеєв В.Ф., Богуш А.О., Михеєва Т.С., Шершень С.А., Дукач М.В., Радчук О.О., Москалець О.В., Трощанська Г.М., Шумська Г.І., Раєвська Т.А., Ковальчук Л.М., Дяденчук Н.Д., Василюк Г.М., Манзик Ф.С., Герасимчук Ю.Ф., Тихий     В.М.,   Куцак П.Л.,  Ковальчук Н.І.,    Кубай М.П., Савицька   С.В.,      Онищук  Г.А., Степанюк О.У.,    Лісова М.Я.,  Міськевич С.С., Євтушик В.О., Самойлова Н.В., Наконечна Л.Г., Піщик О.А., Богацький І.В., Колодій А.А., Черевач  О.М., Стукало С.В., Левечко  В.К., Манзик  Р.В., Бурма    Т.С., Міхеєв   В.М., Макарчук В.В., Осінцева О.Л., Лісовець В.О., Домінський В.В., Левечко Ю.Л., Мельник Г.І., Мельник Ж В., Хвалько Г.М., Міхеєв О.Є., Макарчук Л.В., Клімук Т.В., Чудінович С.І., Кужіль Ю.М., Макарчук С.В., Чудінович О.Ю., Першута Г.М., Якубова О.П., Першута Л.В., Босик В.М., Сергійчик О.В., Деркач О.А., Герасимчук Я.Ф., Ковальчук Н.П., Крук Л.В., Шабета Р.А., Кладюк О.О., Макарчук Г.М., Міхеєва Г.І., Крук В.В., Манзік М.А., Єсіпко Л.І., Богуш В.В., Міхеєва О.П., Міхеєва І.П., Кубай Т.М., Міхеєва Н.І., Незелюк О.А., Міхеєва Л.І., Незелюк В.В., Наконечна Т.А., Наконечний В.А., Кречко С.К., Левечко Л.Л., Левечко Л.К., Незелюк Л.І., Токар Г.В., Герасимчук Т.Ф., Герасимчук Р.Ф., Стріла Р.Ф., Незелюк Т.П., Незелюк Л.П., Левечко Н.Л., Стріла Г.П., Макарчук В.В., Шеляг О.М., Левечко А.І., Котяш Н.І., Іваненко Н.І.,  Стріла Н.В., Іваненко В.В., Стріла В.М.,  Стріла І.П., Манзик В.В., Макарчук Г.М., Баранова Г.О., Гарбар Л.М., Кубай В.М., Мельник А.С., Кречко Н.В., Михеєва І.С., Левечко Л.К.

Зі спогадів нашої вчительки Кречко Лідії Леонтіївни.

«…В 1966 році закінчила 11 класів Антонівської середньої школи. Поступала в педінститут. Не поступила.

На той час в Степаногородській школі працював директором Купчишин Борис Пилипович. Родом він з Антонівки. Зустрівши мене в селі, запропонував іти працювати вчителем у Степангородську школу. Я погодилася. В Степангороді мене завели в маленький, старий будинок. Це і була школа. Вчити мені дали 2 клас. Приміщення, де вчився 2 клас, знаходилося недалеко від школи. Пізніше в цьому будинку була шкільна майстерня.

В селі електричного світла не було. Світили керосиновими лампами. Одну лампу світили на початку класу, а другу – в кінці. Погано було видно, але діти писали, читали і мали бажання вчитися. Писали перами і чорнилом. Чорнило наливали в чорнильниці. Вони зберігалися у ящичку в класі. Каліграфія у дітей була гарна.

Колектив у школі був молодий, дуже хороший. Мені допомагали в роботі Левечко Оксана Гнатівна, Шеліган Марія Степанівна, Мельник Лідія Яківна та інші. Пізніше поступила в Рівненський педінститут. Працювала і вчилася заочно.

З часом почали будувати нову школу. В будівництві багато допомагали вчителі, техпрацівники. Ми їздили в ліс трактором по колоди, штукатурили, мішали глину. Важка це була робота, але завжди було весело, ніколи не падали духом. Так і виросла частина школи, а іншу і частину зробили з цегли.

За час моєї роботи в Степангородській школі, довелося мені попрацювати з такими директорами: приймав на роботу Купчишин Борис Пилипович. Далі директором були: Жук Іван Миколайович, Шпильовий Анатолій Володимирович, Антончик Анатолій Іванович. На заслужений відпочинок відправляла Міхеєва Раїса Василівна.

У селі знайшла свою половину. Виростили і виховали дочку і сина, які пішли моєю стежиною.

Багато моїх вихованців стали педагогами, медиками, юристами, інженерами, механізаторами, будівельниками. Душа радіє, коли подумаю, що в Степангородській школі працюють 10 моїх вихованців.

В серпні 2000 року пішла на заслужений відпочинок, віддавши праці в школі майже 34 роки.»

Наші здобутки.

В 1989 році Богуш Афанасію Олексіївну нагородили медаллю «Ветеран праці». Цією ж медаллю було нагороджено Коломієць Катерину Єфремівну. В 1994 році цих вчителів нагородили грамотами  Міністерства освіти.

З 2010 року наші вчителі є призерами районного етапу конкурсу «Вчитель року» (Міхеєва Г.А., Левечко Н.П., Сергійчук Г.В.).

Щороку поповнюється шкільна родина молодими педагогами. Також постійно збільшується кількість учнів. У 1946 році до школи вступило 35 дітей. У 1977 році було 10 класів у яких навчалося 280 дітей. У 2013 році функціонує 21 клас, де навчається 451 учень (станом на 01.12.2013 року).

Учні школи є щорічними призерами районного етапу Всеукраїнських олімпіад.

У ІІІ етапі Всеукраїнських  олімпіад з базових дисциплін, який  проходив  у період  з 04 січня по 26 лютого 2013 року брала участь Стьопа Дарія з німецької мови і зайняла 7 місце.

        Незелюк Ірина, учениця 11 класу у 2012-2013 навчальному році нагороджена дипломом  ІІІ ступеня  за перемогу у ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства.

Ось таким є рейтинг школи:

2008-2009рр. – 39 місце

2009-2010рр. – 22 місце

2010-2011рр. – 14 місце

2011-2012рр. – 11 місце

2012-2013рр. – 9 місце.